Про музику.

Вона буває різною,то близька і нагадує щось,рідне, а іноді від неї просто пре. Вона накриває спогадами, змушує заплакати, прокинутись від жахливого сну. Вона може виконувати роль захисника, тобто захищати від самих себе, або ж навпаки може підштовхнути на такі справи...ну ти розумієш. Це все про справжню музику, а не про той позорний плагіат)
ЇЇ вона не захистила...

Про нього.

Він. Є... є але в астралі, тобто не поруч, не з нею. Він- хлопчік-мрія. Він той, хто був у її житті ,є і буде але це все не наспрвді. Іноді вони зустрічаються поглядами, та він холодний, жорстоко холодний, Він такий неземний, напевне як і всі чоловіки-примари, вигадані жорстокою уявою. До нього здається неможливо доторнутися, він як сон. Коли він поруч страшно навіть дихати, бо він як солодка вата здається розтане при маленькому погляді, напевне тому так страшно заглянути у його очі. Його очі ...незнаю чи пам ятає вона їх. Вони випромінюють таку спокійність, справедливість та тверезіть думки, що здається він і помилка –такого не буває. Взагалі таких не буває, тому він не з нею. Він єдиний син, та не вередливий, навпаки вихований турботливими батьками, тому виважений та спокійний, так він випромінює спокій. Спокій його зброя. Його спокій змушує випромінювати дощ. Люди без емоцій, завжди лякають, їх неможливо розчулити ,примусити горіти від почутів .Його слова, завжди своєчасні ,виважені. Їноді здається, він просто не баче змісту у простих буденних балачках, ніби зберігає себе для чогось справді вартого ідеала. Їй розуміти його розміркованість важко,не тому що вона його не розуміє,навпаки вона відчуває кожну клітинку його тіла,просто вона не розуміє як він такий земний може бути таким далеким, ніби його не хвилюють жодна з земних проблем, вирішення яких не змусить його перенапрягтись. Він вміє все, та здатен не на багато. Якийсь він трохи з мрії, ніби спустився з небес…
Про неї.

Вона. Річка, де течія повільна, але вона глибока.Вона не вміє просто жити, не може не думати, сама собі і себе нерозуміючи,завжди в пошуках. Погляд беззупинний, ніби чогось чекає.Чекає давно, але... Просто вона існує, її внутрішній світ в стані «знайди себе». Її не впіймати, ні хто ніколи не зловить хвилю її думок, бо він ніколи її не покохає так сильно...
Про кохання.

Воно. не існу у варіанті він-вона. Але у кожного воно своє ,напевно ,в неї до життя, до нього, а він існує і це її стримує. Кохання яке не підкріплюється почуттями, засноване на самих сподіваннях і емоціях. Кохання, що не може не буди між ними, та життя не справедлива штука, залишається надія. Воно таке незимне, напевно воно не було б таким, якби саме зараз між ними була пристрасть. Кохання підкріплене почуттям недосконалості, тому прагуть до ідеала, так повинно бути і в їхньому варіанті то є факт. Воно таке, що змушує творити, мріяти, не зупиняти себе і свій погляд. Змушує експерементувати, залишає вибір. Кохання від якого хочетьса жити, досягати цілей, а не шурнути з 21 поверху. Кохання без обов язків та занадто нестерпних страждань. Для неї воно- є ціль, яка в принципі, в ідеальній концепції, є досяжною.Для нього ідея самореалізації, привіт самоповаги та гордості підкріпленою досконалістю. Він-Вона і кохання, що є звеном об єднуючим їхні сподівання-то є ідеальний, в то й же час неможливий варіант. А що найстрашніше непотрібний варіант. Їх кохання поглине саме себе.
Про них…

Вони. Немає. немає ні кінця, ані краю, така собі історія яка не почалась і хепі енд її дуже сумнівний. Поєднання вони – такий собі неріальний союз.
Про помилку

Бажання. Відсутність його, як помилка. Не вірне слово відсутність, скоріше воно помилково не використане в історії їхніх судьб.
Бо вони разом, об єднані любовью- то є армагедон. Бо вона не може бути наділена ейфорією власного щастя, тоді їй за власним ,особистим задоволенням не вистачить альтруїзму, а це буде кінець її сомоствердження, тобто кінець її самої, далеко не хеппі енд.А від нього просто не залишиться ідеалу, який дає змогу існувати, шукати вихід.