Не вмію писати віршів, малювати та співати.
Компенсую розпєздяйство відповідальністю та угризением совісті.
Не намагаюсь жити по правилам.
Не люблю прощатись.
Навіть коли кажу бувай і знаю, що людину побачу скоро, відчуваю втрату. Не умею сдерживать, удерживать и не люблю вызывать привыкания, ненавиджу втрачати. Слова типу «до скорої…» можуть викликати сльози.
Стала сентиментальною.
Заздрю людям, які ще шукають в собі віру в державу(гарне слово держава).
Боюсь свою «страну» називати державою. Не думаю більше українською.
Втрачаю віру.
Багатію невпевненістю та розчаруванням.
Принцип «ідеї»(по ідеологію) втратив суть. Живу не заради ідеї а щоб…
Вірю в майбутнє все ж.